Він ретельно приховував свій діагноз: виняткова кар'єра і трагічний кінець першого українського футболіста у клубі "Фенербахче".

Згадуємо першого українського легіонера в турецькому футбольному гіганті Івана Вишневського, який уклав угоду з Фенербахче у 1989 році.

Його кар'єрний шлях неповторний. У склад професіоналів українець увійшов у 23 роки. До цього він завершив навчання в ПТУ за фахом плиточника-лицювальника і відслужив у будівельному батальйоні армії. Вершиною його кар'єри став "Дніпро", куди Вишневський приєднався у віці 27 років. Але вже за рік він виступав за збірну СРСР. З "Дніпром" він за менш ніж шість сезонів здобув шість нагород, включаючи золоті медалі союзного чемпіонату та кубок країни.

Після цього Іван перейшов у "Фенербахче", ставши першим футболістом "Дніпра", який підписав контракт із іноземним клубом. Він також став першим українцем, який грав у чемпіонаті Туреччини. Турецькі журналісти, вражені його стилем гри, прозвали його "Буйволом". Завершивши ігрову кар'єру, Вишневський приєднався до тренерського штабу вінницької "Ниви" та "Дніпра", де проявив себе з кращого боку. На жаль, його подальшу кар'єру зупинила страшна хвороба.

20 вересня 1987 року. У своєму дебютному матчі як професійний клуб, Дніпро приймав на рідному стадіоні "Метеор" московське Динамо. Гра була напруженою, і господарі поля мали перевагу, але рахунок залишався 0:0. На 81-й хвилині москвич Стукашов забив гол. До кінця матчу залишалося кілька хвилин. Розчаровані вболівальники почали покидати стадіон. І тут центральний захисник Дніпра, Іван Вишневський, вирішив піти в атаку. Він прорвався в штрафну зону суперника і забив результативний гол.

Зазначимо, що Вишневський не виділявся особливими бомбардирськими здібностями. Єдиний гол, який він забив у складі "Дніпра", став саме тим моментом, який найяскравіше ілюструє його вдачу. На полі він завжди демонстрував незворушність та справжній олімпійський спокій, незалежно від обставин.

Іван народився в селі Миролюбівка на Тернопільщині. Ази гри майбутній футболіст опановував, ганяючи м'яча на стадіоні рідної школи. Закінчивши її, Вишневський вступив до ПТУ, а після влаштувався на роботу плиточником.

Про футбол знову згадав, коли призвали до армії. Виступав за команду свого будівельного батальйону. А коли закінчилася служба, Вишневського запросили в аматорську команду тернопільського заводу "Ватра", відомого виробництвом світильників. В іграх за заводську команду Івана помітили селекціонери вінницького Локомотива, який виступав у другій союзній лізі.

Іван Вишневський чотири сезони захищав честь залізничників. Саме у Вінниці він зустрів свою майбутню дружину Ольгу, яка навчалася в педагогічному інституті й жила неподалік стадіону. Їхня зустріч відбулася на арені. У 1980 році вони одружилися, і сімейне життя позитивно вплинуло на гру Івана. Клуби вищої ліги почали звертати увагу на ліберо Локомотива, і в 1982 році Вишневський вирішив переїхати до московського Спартака.

Проте в Москві все пішло не за планом з самого початку: у одній із перших ігор чемпіонату новий гравець отримав травму пахових м'язів. До того ж у Спартаку не квапилися з наданням обіцяного житла, а в Івана вже народився первісток. Розміркувавши, футболіст вирішив повернутися до Вінниці.

Дізнавшись про це, захисником зацікавилися і українські клуби. Перший раз наставник Дніпра Володимир Ємець запрошував Івана в Дніпропетровськ в чемпіонському для команди 1983 році. Вишневський навіть написав заяву про прийом на роботу, але в останній момент несподівано відмовився від переходу, за що не уникнув місячної дискваліфікації. Чим же був викликаний такий крутий віраж кваліфікованого захисника?

"У нас була маленька дитина, по суті ми тільки починали жити, -- пояснювала цей крок у розмові з автором цих рядків вдова футболіста Ольга Вишневська, -- У Вінниці йому пообіцяли додати зарплату, дати квартиру, машину. І після сімейної наради він вирішив залишитися".

Вишневський завершив свій останній сезон у другій лізі просто неперевершено. Його гра привернула стільки уваги, що, здається, лише лінивий не прийшов подивитися. По завершенні чемпіонату він отримав неймовірну кількість пропозицій — 12 (!) команд вищої ліги чемпіонату СРСР боролися за можливість бачити українця у своїх рядах.

Все змінилося після дзвінка Володимира Ємця та його короткого звернення: "Іване, ми знову хочемо бачити тебе в команді". Ємець був відомий своєю рідкісною практикою повторних запрошень. Вишневський дебютував за Дніпро у виїзному матчі проти московського ЦСКА, і своєю грою миттєво підтвердив правильність рішення головного тренера.

Поступово за Іваном закріпилася слава одного з кращих захисників СРСР. Він прекрасно читав гру, успішно діяв в боротьбі на другому поверсі, мав позиційне чуття і хорошу техніку першого пасу, нерідко починаючи атаки своєї команди. Такі дії не залишилися непоміченими тренерами збірної країни: Вишневського, поряд з його одноклубниками Олегом Протасовим і Геннадієм Литовченком, почали регулярно викликати в її розташування. У 1985 році захисник зіграв п'ять матчів за національну команду. Втім, своїм там Івану стати не вдалося. Едуарда Малофєєва на тренерському містку команди змінив Валерій Лобановський. Український тренер більше довіряв Олегу Кузнєцову, з можливостями якого був чудово знайомий по Динамо.

У 1988 році Івана Вишневського включили до складу збірної СРСР для участі в чемпіонаті Європи, що проходив у Німеччині. Після того, як Олег Кузнецов під час турніру заробив дві жовті картки і втратив право брати участь у фінальному матчі, перед Іваном з'явився шанс вийти на поле у вирішальному поєдинку проти Нідерландів. Проте тренерський штаб збірної вирішив надати перевагу білоруському гравцеві Сергію Алєйнікову.

"Чи відчував я глибоку образу через невихід у фінал? -- розмірковував згодом Вишневський. -- Ні, тренер краще знає. Інша річ, що мені дуже хотілося зіграти проти Марко ван Бастена і Рууда Гулліта. Чи зміг би я зупинити ван Бастена? На той час я був у чудовій фізичній формі".

Проте в Дніпрі Іван демонстрував свої найкращі якості з вражаючою постійністю. Роки, проведені в Дніпропетровську, стали найвидатнішим періодом його кар'єри. У 1984 і 1985 роках Вишневський разом із партнерами здобув бронзові медалі чемпіонату країни, а в 1987 і 1989 роках — срібні. У 1988 році дніпряни тріумфували на союзній першості, а наступного року завоювали Кубок СРСР.

"Вплив Івана на здобуття цих нагород важко переоцінити, -- ділився спогадами його товариш по команді Дніпра Олег Протасов. -- Його впевненість надихала всіх гравців. Коли я виходив на поле, думав приблизно так: якщо заб'ємо, то переможемо. Адже в обороні Івана навряд чи хтось зможе обійти".

У 1989 році в Дніпрі у Вишневського з'явився гідний дублер – 21-річний Володимир Геращенко. Молодий ліберо швидко прогресував, демонструючи солідну гру для свого віку. Івану виповнилося 32 роки, і він навіть почав обмірковувати повернення до Вінниці, де його дуже чекали. Проте керівництво клубу приємно здивувало його новиною: "Є можливість виступити за одного з грандів турецького футболу – стамбульський Фенербахче".

Домосід Вишневський обмірковував цю пропозицію. Проте прагнення випробувати себе на новому рівні зрештою перемогло всі інші міркування. До Стамбула разом з Іваном поїхав Євген Кучеревський. Вартість трансферу на той час для досвідченого захисника була вражаючою — 100 000 доларів.

Ворота Фенербахче захищав німець Тоні Шумахер, в нападі грав володар "Золотої бутси" Танжу Чолак. Вишневський відразу закріпився в основному складі і за підсумками сезону став третім в списку кращих легіонерів турецького чемпіонату. Його фото рясніли на сторінках місцевих газет і журналів. Щоправда, інтерес ЗМІ був продиктований не тільки футбольними, а й політичними мотивами -- українця вважали першим в Туреччині "легіонером-комуністом". Фенербахче посіло 2 сходинку в чемпіонаті, що призвело до зміни тренера.

Новий тренер команди Гус Хіддінк привіз з собою із Голландії центрального захисника Марселя Брандса (у 2010 році він стане технічним директором ПСВ, а у 2018 році спортивним директором Евертона) і дав чітко зрозуміти Вишневському, що на нього не дуже розраховує. Втім, в українця був ще на рік контракту з Фенербахче, а гра Івана в дебютному сезоні дозволила йому швидко знайти нового роботодавця.

Турецький клуб середнього рівня, Сарієрспор, висловив зацікавленість у послугах 33-річного ветерана. Вишневський уклав дворічну угоду з командою, і вже в першому сезоні вони досягли несподіваного успіху, посівши четверте місце в національному чемпіонаті, обійшовши навіть Фенербахче!

"У Стамбулі чоловік отримував близько 2000 доларів на місяць, -- згадувала Ольга Вишневська, -- в Сарієрспорі заробляв навіть трохи більше. У провінційному клубі його авторитет дуже високий. Якби Ваня хоча б трохи знав турецьку мову, думаю, він став би там капітаном".

Коли Сарієрспор шукав нового нападника, Іван порадив запросити Олександра Гайдаша зі сімферопольської Таврії. Через два роки за рекомендацією Вишневського клуб запросив його колишнього одноклубника з Дніпра Євгена Яровенка.

"Чим пояснюється те, що наступний сезон став для Івана завершальним у Туреччині?" -- поцікавився автор цих слів у Ольги Вишневської.

Попри те, що Івану вже 35 років, турецька сторона висловила бажання продовжити контракт ще на два роки. Однак Ваня зіткнувся з проблемами з меніском і вирішив завершити кар'єру. Ми повернулися до Дніпропетровська. Тренер Дніпра Микола Павлов запропонував йому приєднатися до тренерського штабу команди.

Потім Іван продовжив свою тренерську діяльність у вінницькій "Ниві" під керівництвом В'ячеслава Грозного. В'ячеслав Вікторович залишив у мене незабутнє враження своєю невтомною цілеспрямованістю, постійно робив нотатки і конспекти. Невдовзі ми повернулися до Дніпропетровська: Сергій Тігіпко, який тоді опікувався клубом, запросив Івана до тренерського штабу "Дніпра". Команду очолив Бернд Штанге, а Іван спільно з Олегом Тараном працювали його асистентами. Багато хто вважав Івана потенційним наступником німецького тренера, враховуючи його відмінні організаторські здібності та підтримку зі сторони Тігіпка, але все змінила хвороба.

У 1988 році, напередодні чемпіонату Європи, у Івана несподівано побіліла родима пляма, що викликало підозру на рак шкіри, -- розповідала Ольга Вишневська. -- Після обстеження лікарі діагностували меланому. Через п'ять років почали опухати пахові області, і хвороба стала стрімко прогресувати. Насправді, допомогти йому вже ніхто не міг.

У 1995 році Іван вже відчував значну слабкість. Я до останнього не знала його діагнозу, оскільки він усе приховував і стверджував, що просто має проблеми з лімфовузлами. Наприкінці квітня 1996 року його паралізувало. Він не дозволяв нікому, крім мене, бути поруч із ним. Іван помер 11 травня.

Особова справа Івана Вишневського:

З’явився на світ 21 лютого 1957 року.

Грав за такі клуби: "Локомотив" Вінниця (1979-1982, 1984), "Спартак" Москва (1983), "Дніпро" Дніпропетровськ (1984-1989), "Фенербахче" Стамбул, Туреччина (1989-1990), "Сариєрспор" Сариєр, Туреччина (1990-1992).

У складі збірної СРСР провів 6 матчів.

Срібний призер чемпіонату Європи-1988. Чемпіон СРСР (1988). Володар Кубка СРСР (1989). Дворазовий срібний (1987, 1989) і бронзовий (1984, 1985) призер чемпіонатів СРСР. Срібний призер чемпіонату Туреччини (1990). Володар Кубка Балкан (1991).

Тренерська кар'єра: Дніпро (1992-1993, 1995), Нива Вінниця (1993-1994).