Гімнаст Ілля Ковтун висловив свою думку: "Нам бракує багатоборців, які мають досвід участі у змаганнях найвищого рівня."
Ілля Ковтун готується до свого виступу на Олімпійських іграх-2024, що відбудуться в Парижі.
Де саме ви в даний момент займаєтеся своїми тренуваннями?
Я повернувся в Хорватію, а ще вчора був у Німеччині. (на момент запису інтерв'ю - 30 вересня). Ми їздили на змагання, на Бундеслігу. Це змагання, які проводять кожного року, - ліга в Німеччині. Після Олімпійських ігор ми трішки відпочили, відновлювались і тренувались. Останнього було не так багато, як завжди, тому виступом у Бундеслізі я задоволений.
Зображення: НОК України Ілля Ковтун з медаллю срібного гатунку, отриманою на Олімпійських іграх у Парижі.
Минуло близько двох місяців після Олімпійських ігор. Як змінилося ваше життя після отримання срібної медалі?
Чесно кажучи, нічого не стало інакше. Все, що змінилося, – це те, що я залишив свій слід в історії Олімпійських ігор. Ми продовжуємо тренуватися, наполегливо працюємо і готуємося до нових досягнень.
Крім "срібла" на брусах, ви також двічі фінішували на четвертому місці і одного разу - на п'ятому. Як ви вважаєте, чого вам не вистачило під час змагань на інших снарядах?
Не можу сказати, що мені чогось не вистачало. Я віддав усе від себе, хоча, можливо, не все було виконано на 100%. Як у командних змаганнях, так і в багатоборстві я виклався на максимум. У фіналі вільних вправ боротьба за медаль була надзвичайно складною, але я зробив все можливе. Мій зріст значно вищий, ніж у більшості гімнастів, які зазвичай нижчі. Через це їм простіше виконувати елементи та тренуватись. Для них потрібно значно менше зусиль, щоб опанувати певний елемент, ніж це потрібно мені.
Ви руйнуєте усталені уявлення про те, яким повинен бути гімнаст.
Так, це правда. Але насправді я не один такий, адже є ще декілька таких високих спортсменів. На мою думку, коли такий атлет робить комбінації, то це виглядає набагато красивіше, ніж коли це роблять гімнасти низького зросту.
До речі, на Олімпіаді багато хто почав говорити, що ви - секс-символ, один із найпривабливіших спортсменів Ігор у Парижі.
Так, я це помітив! У Twitter (соцмережа Х, - LB.ua) і TikTok було безліч публікацій на цю тему. Деякі дівчата навіть повідомляли мені, що вирішили вивчати українську, щоб мати можливість спілкуватися зі мною. Це справді неймовірно приємно!
Зображення: НОК України Український спортсмен Ілля Ковтун зі срібною медаллю Олімпіади-2024, що проходить у Парижі.
Чи збільшилася кількість підписників у ваших соціальних мережах?
Ось так! Коли я тільки прибув на Олімпійські Ігри, у мене налічувалося приблизно 14 тисяч підписників, а зараз їх вже майже 44 тисячі.
Яка роль соціальних мереж у вашому житті?
Особисто для мене це не є настільки значущим, проте мій тренер наполегливо рекомендує бути активним і поширювати інформацію про себе, щоб інші могли спостерігати за моїми тренуваннями та підготовкою до змагань. Сучасні спортсмени активно використовують соціальні мережі, адже саме в інтернет-просторі відбувається популяризація.
Ви також мали можливість заявити про себе під час змагань. Чи є п’яте місце в команді досягненням, чи, навпаки, невдачею?
Якщо звернути увагу на попередні Олімпійські ігри, зокрема в Ріо та Токіо, ми можемо говорити про значний успіх. Наша команда проявила себе на всі сто відсотків, кожен із нас віддав усе можливе. Нажаль, ми маємо лише двох досвідчених багатоборців – це я та Олег Верняєв. Радомир Стельмах, хоч і талановитий, ще молодий і тільки нещодавно зробив перехід до дорослої гімнастики, тож йому поки що нелегко. Нам не вистачає багатоборців, які б мали досвід участі в змаганнях найвищого рівня. Я впевнений, що наш виступ на Олімпіаді в Парижі буде успішним. У Ріо один із наших багатоборців отримав травму, а в Токіо ми зіткнулися з проблемою через відсутність Олега Верняєва, та й я сам тоді був ще досить молодим. Це були лише мої треті змагання на дорослому рівні. Враховуючи всі ці обставини, можна констатувати, що п'яте місце – це дуже непоганий результат.
Зображення: EPA/UPG Ілля Ковтун демонструє свої навички на кільцях під час Олімпійських ігор-2024, які проходять у Парижі.
На цю мить ви є найкращим українським гімнастом. Чи тисне на вас цей статус?
Ні, мені головне продовжувати тренуватись, вдосконалюватись, слідкувати за всім, що відбувається в моєму житті, адже це відіграє велику роль у спорті. Треба працювати, ставати кращим, а змагання - це як лотерея, адже ти можеш приїхати, бути готовим краще за усіх, а на самих змагань перехвилюватися, перегоріти й виступити погано.
Чи практикуєте ви якісь особливі звичаї, щоб зменшити своє занепокоєння? Можливо, у вас є певні забобони?
Насправді я не забобонний, але є дещо, що роблю завжди під час змагань. Перед виступом я рівно ставлю своє взуття біля матів. Це вже в голові. Якщо не зроблю, то думаю, що щось піде не так. Мені здається, що у такому випадку почну під час комбінації думати не про комбінацію, а про те, що я не поставив взуття і щось погане станеться.
Як ви в даний момент характеризуєте своє фізичне самопочуття? Чи мають вас якісь травми?
У мене є деякі труднощі з ногою, зараз проходжу курс реабілітації. Можливо, згодом знову вирушу до Німеччини для відновлення. Трохи відпочив, тому наразі відчуваю себе непогано, але травми, на жаль, завжди супроводжують. Без цього в професійному спорті не обійтися.
Де і яким чином проводили свій відпочинок?
Я мав нагоду зустрітися з батьками після тривалої розлуки, яка тривала більше восьми місяців. Моя мама мешкає в Черкаській області разом із бабусею, тоді як тато та сестра вже десять років живуть у Польщі. Нарешті ми зібралися разом, і я відчував величезну ностальгію за ними. Крім того, я провів кілька днів у горах та на узбережжі.
Як ваша сім'я переживає повномасштабне вторгнення Росії в Україну?
На Черкащині, як кажуть мої рідні, все добре. Я вважаю, що це найбільш безпечне місто в Україні. Так, мама розповідала, що чула як летять шахеди, ракети, але загалом усе не настільки погано, як у деяких інших містах.
Коли востаннє ви відвідували свій дім?
Востаннє був за тиждень до повномасштабного вторгнення. Ми тоді виїхали на змагання і з того часу я ще не повертався назад. Батьки дуже хвилюються і не хочуть, щоб я приїжджав. Зараз пройдемо реабілітацію, змагання і будемо вирішувати.
Зображення: tribuna.com Ірина Надюк і Ілля Ковтун.
Хто підтримує вас у ваших тренуваннях? Чи є Ірина Надюк вашою єдиною тренеркою?
Ні, це не єдиний випадок. Раніше в нашій команді працювали троє тренерів: Ірина Володимирівна, мій перший наставник, а також Максим Вікторович Моргунов і Сергій Олександрович Гладкий. Як жінка, Ірина Володимирівна не може надати нам достатньо індивідуальних занять. Коли в групі десять осіб, і всім потрібно навчитися виконувати сальто назад та різні елементи на брусах, це справді складно. Тому вона залучила до роботи двох помічників. Ірина Володимирівна відповідає за всі завдання і виконує роль керівника.
Ви разом вже тривалий час. Чи можна стверджувати, що між вами виникла зв'язок, який перетворив вашу співпрацю з ролі спортсмена та тренера на справжню сім'ю?
Ми проводимо чимало часу разом, і вона піклується про мене, як про близьку людину. У мене чудові стосунки з її родиною: з мамою, татом та молодшою сестричкою. Я знайомий з усіма членами її сім'ї. Ірина Володимирівна має відмінний контакт з моєю сестрою та батьками. У нас склалася справжня велика родина.
Що спонукало вас обрати спортивну гімнастику, з чого почалася ваша історія в цьому виді спорту?
Спортивна гімнастика є одним з основних видів спорту, який чудово розвиває фізичні якості, такі як сила, витривалість та гнучкість. Спочатку мою сестру віддали на заняття гімнастикою, і їй це дуже сподобалося. Вона тренувалася приблизно 4-5 років, після чого батьки вирішили, що я також долучуся до цього заняття, аби не розвозити нас на різні секції. Спочатку я не був у захваті від цієї ідеї. На першому тренуванні я став у проході, вчепився за двері та розплакався, заявивши, що не маю наміру займатися. Мені не хотілося залишати маму, але вона запевнила, що повернеться за півтори години. Я трохи поплакав, але згодом мені сподобалося, адже там були інші діти, з якими можна було грати. Мама згодом розповідала, що це був єдиний випадок, коли я не хотів іти на тренування, адже далі мені почало подобатися, особливо заняття з батутом і поролоном. Приблизно у шість-сім років ми почали освоювати різні елементи, і саме тоді я зрозумів, що хочу продовжувати цим займатися.
Як закінчились перші змагання у вашому житті?
На мою думку, перші змагання для кожної дитини зазвичай відбуваються в її рідному місті. У моєму випадку було саме так. Всі учасники отримали медалі.
Коли ж виникло усвідомлення того, що ви прагнете взяти участь в Олімпійських іграх?
Це був міжнародний турнір "Барборка Кап" у Польщі, і для мене це стало першим досвідом виїзду за кордон. Я здобув перемогу в багатоборстві і зрозумів, як це чудово — відчувати успіх, що спонукало мене рухатися далі. Проте згодом мене спіткали травми, я отримав перелом коліна. У віці приблизно 15-16 років я отримав свою першу нагороду на Чемпіонаті Європи. Тоді я усвідомив, що, незважаючи на біль, моє бажання тренуватися і досягати нових вершин лише зміцнюється.
Фото: EPA/UPG Ілля Ковтун виконує вільні вправи на Олімпіаді-2024 у Парижі.
Були думки закінчити кар'єру?
Так, такі думки були у мене й у тренера тоді, коли я перший раз зламав коліно. Ми відновлювались і все було добре, але потім тренерка поїхала на Гімназіаду з хлопцями, а я залишився тренуватись з іншим тренером. Зіскочив із коня, і в коліні знову щось зламалося. Тоді тренерка почала думати, що, можливо, треба закінчувати, бо вона не хотіла, щоб мені робили операцію. Однак, ми пройшли обстеження й одразу відкинули ці думки, почали працювати далі. Звісно, бували моменти, що після поразки не хотів тренуватися, але це минає дуже швидко. Ти розумієш, що поразка - це не кінець життя.
Чи є у вашому житті простір для чогось нового, окрім занять гімнастикою?
Мене захоплює гра на ігровій приставці, перегляд футболу та боксу. Коли я перебуваю в Хорватії, іноді відвідую футбольні матчі, але через мій щільний графік і регулярні тренування, часу на це залишається небагато. Я з великим інтересом слідкую за боями Олександра Усика, адже вважаю його найкращим боксером у світі.
Які цілі та прагнення має Ілля Ковтун на цей сезон?
Перш за все, треба зробити нову програму. Зараз програма у гімнастиці дуже сильно змінилась, тож буду працювати над цим. З лютого 2025 року мають початись етапи Кубка світу, чемпіонат Європи, чемпіонат світу, тому є до чого готуватися.
Наскільки складно змінити програму?
На окремих пристроях це взагалі не викликає труднощів, оскільки комбінації, як правило, залишаються незмінними. Іноді може знадобитися зміна лише одного елемента. Складніше вільні вправи, адже я маю труднощі з ногою. Там потрібно освоїти нові елементи. В цілому, це не має суттєвого впливу на мене, тому я впевнений, що до нового сезону ми все налаштуємо належним чином.
Знімок: EPA/UPG Ілля Ковтун демонструє свої вміння на паралельних брусах під час Олімпійських ігор 2024 року.
Улюблений прилад Іллі Ковтуна - це бруси?
Звичайно! Вони завжди були моїми улюбленими з самого дитинства. Більше того, у мене з ними все добре виходить. Мені також до вподоби опорний стрибок і вільні вправи, але там усе складніше через мій зріст, ніж на брусах. Що стосується кілець, вони ніколи не викликали у мене симпатії, і нічого не зміниться. Це, напевно, назавжди.
Размышляли о Лос-Анджелесе в 2028 году?
Я не хочу передбачати майбутнє занадто далеко. Протягом наступних двох років відбудуться зміни в правилах, тож лише після цього маємо розглядати можливість отримання ліцензії та участі в Олімпійських іграх. Не певен, як усе складеться – чи з командою, чи індивідуально. Життя непередбачуване: хтось може отримати травму, а хтось вирішити завершити кар’єру. Наша задача – продовжувати працювати.
